Вишивка – поема її життя

Якщо читати з кінця, то їй років не так уже багато, лише «18».

Колісник Антонина Луківна, дівоче прізвище – Федина, народилась в с.Антипівка у селянській родині хліборобів: Луки Івановича та Раїси Луківни. Закінчивши сільську семирічку далі здобувала середню освіту в Золотоніській середній школі №5.

Ще з дитинства любила малювати, знайшовши уцілілий огризок олівця. Часто снились їй різнокольорові олівці, які ніби-то лежали на пічному килимі, та прокинувшись і не знайшовши їх дуже засмучувалась. Любила Тоня дивитись як старша сестра Паша з подружками вишивали рушники. Нитки були блідими, бо де ж було взяти на той час кращих. Вишивку такими нитками тоді називали «курячий брід», тобто стебельчатий шов.

З більш професійною вишивкою Тоня познайомилась, коли навчалась в Золотоноші, винаймаючи з дівчатами однокласниками у місті квартиру у Скопик Горпини. Баба Груня часто вечорами вишивала рушники, серветки та ін. Дівчина підсідала до неї і заворожено слідкувала за її вправними руками. Помітивши зацікавленість до вишивки, баба Груня подарувала Тоні вишивку на подушечку, яка зберігається у майстрині і є своєрідною реліквією. З того часу вишивка ввійшла в її життя безповоротно.

Та справжнім вишиваним дивом став для Антоніни побачений в Канівському музеї вишитий величезного розміру портрет Т.Шевченка. Під час навчання в Канівському технікумі підготовки культурно-освітніх працівників, де вона здобувала спеціальність «Бібліотекар масової бібліотеки», мала можливість відвідувати музей Кобзаря. Канів – Шевченко – вишивка стали для Антоніни Луківни знаковими.

В 2017 році приймала участь у відзначенні Шевченківських днів, виставляючи свої вишивки на виставці. Як і в юні роки, піднялась крутими сходами на територію музею, вклонилась Великому Кобзарю, відвідала музей, переконалась, що побачений в юні роки вишитий портрет пророка радує відвідувачів цього закладу і понині.

Вишила майстриня за своє життя 71 вишивку. Самих портретів Т.Г.Шевченка вишила – 9, в роботі десятий. За сюжетами творів Т.Шевченка вишила картини: «Думи мої, думи мої», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Садок вишневий коло хати», «У нашім раї на землі», текст «Заповіту».

Вишила престольні ікони «Св.Великомучениці Параскеви» і «Рівно-Апостольного князя Володимира» та подарувала їх місцевій церкві.